Звичайно, повноцінним туром чи навіть міні-туром це можна було б і не називати, але пригод випало набагато більше ніж очікувалось =).

Виїхали з рідного села в суботу зранку на великому автобусі з телевізором, в якому зависав windows (не пизжу), мали гарний настрій і кілька літрів пива… По дорозі потусили в Кам’янець-Подільському з екс-басістом Форум-Дебош — Вациком, поїли бутєри, попили гарячого пивка =).

Добрались до Чернівців, де нас мав чекати Мітрій, але він чомусь поїхав зустрічати нас не на авто, а на ж/д вокзал… Можливо перенервувався, адже стало відомо, що від Серцевого Нападу цієї ночі помер бідолага Майкл Джексон. Невдовзі, все таки зустрілись =). Запхались всі шестеро в баєвой панк-жигуль Мітрія (не ржіть, подивився б я на вас, якби ви були жигульом у панка) і поїхали обідати… Щедрий хазяїн привіз гостей у прикольний заклад, щось на зразок наших Євросмаків і щиро махнув руком мол я плачу, гуляй, артісти… Бідолага не знав, що ми надто скромні, щоб відмовитись від халяви. Попивши пивка і обсудивши місцевих зірок — гурт Полюси, поїхали собсна на місце екшену… Зустрілись з організатором, який, виявляється, замутив фест собі на днюху і виявився нормальним пацаном Попили багато пивка, мірялись з Мітрієм сіськами (я виграв 3:2,5), вилізли грати… Виступили ніби добре, не зважаючи на простенький апарат і трохи морожену публіку. Сильно вийобувались (пагасітє, мля, на сценє свєт ілі как…), наїлись власних патлів, зіграли нову пісню, яка ще навіть без назви, тому присвятили її імениннику, ну а хулі. Були запрошені приїхати ще, отже поїздка удалась.  Фоток з фесту немає, їздили в цей раз без фотографа =(. Потім знов в жигуль і вечеряти. В центрі їли мабуть найсмачнішу фігню в житті — чернівецькі тости. Потім на вокзал, біля поїзду прощались з чуваками з Серцевого Нападу, клялись в дружбі. Перехожі косились на нас і говорилі “Це шо, Друга Ріка???”. В поїзді вже сил не було, полягали спати хто в чому був, попутчики дуже дивувались такому колоритному зброду в компанії рудої дівчинки. Спали в кінці вагону і цілу ніч бухаюча бидлота, яка хоче сцять, гупала по голові дверима, йобані уроди (хто би говорив…).

Зранку вилізли в Здолбунові (гдє я?!?) і сіли на електричку до Рівного. Кондукторша, яка нас знайшла в пустому вагоні видала сакральний монолог — білети по 7 грн., але вам випишу на всіх 3 штуки… нє краще 2, бо ви студенти, а в чохлах у нас явно був граніт науки хвірми Ібанес… В Рівному попили каву і пивко в привокзальній ригаловці, поїхали зустрітись з гітаристом гурту Мій Батько П’є, Вмикачем… Поїхали не в ту сторону, вертались. Зустрілись з Вмикачем, поїхали до них на репетиційну базу. Поснідали чим Сільпо послав і виявилось що в мене шорти десь в Чернівцях на концерті порвались в тому самому місці, яке рветься найчастіше (по нашому Матня). Пішли на базар шукати нові. Не знайшли ні на базарі, ні в секонді і вирішили, шо в принципі хуй з ним, пішли пити пиво. При спробі залізти на пьєдестал пам’ятника (на якому пили) концертні шорти тут же порвались настільки, що це були вже 2 половинки шорт. Треба шукати нові, йобаний в рот! В підземці знайшли ательє, де смілива і рішуча жінка зашила шорти п’яного потного рок-музиканта, який в цей час позував за ширмою. Отже, виступ було врятовано. Зустріли менеджерку Ольгу і приїхали знов на базу. Трохи напоїли Вмикача. Пішли в клуб, де мав проводитись відбір на Тараса Бульбу. Зареєструвались, виступили першими, немає чого особливого розказувати, все як на інших конкурсних фестивалях. Виступили, здається, непогано, публіці сподобались, чекаєм сьогодні результату. Ледве встигли на останній автобус.

По дорозі мені на руку впав Вєталя чемодан з примочками, краще б на голову, там хоч пусто. В Старконі мало не забули Масяню в туалеті. От власне і все…

2 дні поїздок, автобуси, поїзди, кілька відер пива, з десяток пачок цигарок, зустрічі з старими знайомими і безліч пригод. Незабуваємо! Хочемо в тур на тиждень але це пізніше, поки що будем знімать кліп…

P.S. Особлива подяка Мітрію, який зустрів, таскався з нами і провів під самий поїзд не як якихось там музикантів, а майже як людей… Старий, віддячим чим зможем! І Вмикачу дякуєм, який нас терпів цілий день і розважав як міг.